Кременець: гора Бона, гори, замки, козаки, королеви....
Маршрути: Київ - Почаїв - Кременець - Київ (травень 2008); Київ-Луцьк-Дубно-Тараканів-Кременець-Тернопіль-Київ (січень 2011).
Про Кременець доводилось багато читати, як про одне з найбільш привабливих, але не розкручене для туристів містечок України. Дійсно, тут висока концентрація цікавих об’єктів: симпатичні невеликі Кременецькі гори (Гора Бона у Кременці - найвідоміша цікавинка міста), романтичні руїни замку з неймовірно гарним краєвидомі, шикарна сакральна архітектура.
Головна принада міста, як уже говорилось – руїни замку на Горі Бона. Від фортеці залишились самі лише руїни, але розташовані вони в надзвичайно мальовничому місці - чудові краєвиди з фортеці роблять перебування там незабутнім. Підйом на гору триває близько години (від центру міста), оскільки доводиться обходити досить значні масиви забудови серпантином. Звичайно, можливо полізти напряму по крутих схилах, як козаки або татари колись – але у нас такого бажання не виникало. Зате, піднімаючись на замкову гору, відчуваєш себе майже у справжньому туристисчному поході! Й починаєш чудово розуміти монголо-татар, які свого часу відмовились штурмувати цю фортецю.
Так-так, Кременець є одним з тих небагатьох міст, що вистояли під час монголо-татарської навали. В часи Русі, Литви та Речі Посполитої місто було досить розвинутим, а фортеця вважалась неприступною! Найбільш відомою з місцевих магнатів була Бона Сфорца – неаполітинська принцеса, дружина польського Короля. Є легенда, що, за доброю середньовічною традицією, ця пані полюблала купатись в крові молодих дівчат прямо тут, у замку! Власне, її ім"ям тепер й називають гору та замок - Бона. Неприступну фортецю ж вперше “обесчестили” козаки Максима Кривоноса. Далось їм це важко й з великими жертвами, та настільки розлютило, що зруйнували фортецю майже повністю. Отак, до тепер, і стоїть вона руїною, а на одній з сусідніх гір козацькі кам”яні хрести позначають поховання загиблих при штурмі. Замок у Кременці намагаються поступово відбувдовувати й він повільно обростає новими зубцями та стінами. Історичність і естетисність реконструкції, на жаль, залишають бажати кращого.
Замок Бони у Кременці: влітку та взимку
Окрім руїн замку, в місті відразу привертає увагу, вражаючий своїми розмірами та красою, католицький колегіум з величним костелом. Цей, відомий у минулому навчальний заклад настільки величезний, що повністю сфоткати вдалось тільки з гори навпроти. Десь вичитав, що саме з нього свого часу розпочався Київсьий Університет ім. Шевченка. Споруда і зараз вражає своєю помпезністю.
Коллегіум: вигляд з замкової гори та з більш близьких ракурсів.
Також не зайвим буде оглянути декілька досить симпатичних храмів - як старих так і нових, жіночий монастир, забудову часів імперій в центрі міста, невисокі лісисті гори навколо. В околицях Кременця теж є цікаві об’єкти – палаци, церкви, руїни, але то якщо у вас є досить часу – у нас стільки часу не було.:-)
Храми Кременця! не всі, доречі – тільки найцікавіші!
Не бажаючи вештатись містом в обтяженому походним побутом стані, наплічники домовились залишити на автовокзалі за серйозну таксу в 2 грн на двох. Сам автовокзал мені дуже приглянувся: десь я щось подібне бачив... Згодом пригадав, що споруда один в один збігається з Будинком культури в Снятині (клюб, дискотека місцева), де доводилось частенько свого часу тусуватись. Мої домисли рухались у вірному напрямі – й одне й друге виявились колишніми синагогами. Також у місті є краєзнавчий музей: теоретично - працюючий, практично - вічно зачинений у робочий час. Можливо вам поталанить більше!
Вулицями міста
Сполучення з Кременцем з Києва напряму існує. Від зал. вокзалу ходять декілька раз на день маршрутки – 6 годин часу і ви на місці. Якщо коло ваших інтересів не обмежується виключно Кременцем, то більш зручно поєднувати візит сюди з відвідуванням інших міст регіону, й добиратись автобусами-маршрутками з Тернополя, Луцька, Рівного чи Дубно. У першій половині дня з автовокзалу не складно вибратись у всі навколишні обласні центри, що після 16.00 зробити стає важко, а після 18.00 - дуже важко. До Дубно є непогане залізничне сполучення з Києва, включно з електропоїздом підвищеного комфорту. Загалом, планувати бекпекерські маршрути в даному районі можна будь-якого характеру: лінійні (наприклад Луцьк-Дубно-Кременець-Почаїв-Тернопіль), чи кільцеві з прив”язкою до залізниці.
Туристична інфраструра в місті досить розвинута – у Кременці є, як мінімум, три готелі, два з яких у центрі міста і один десь на околиці. Ціни на житло дуже приємні (взимку 2012 р. 4-місний номер (!) обійшовся в 210 грн.). Для харчування є декілька генделиків, один з яких розмістився недалеко від готелів та автовокзалу (місто – одна довга вулиця, тому напрям руху вибрати не складно). Заклад по ходу орієнтований на туристів, звідси дизайн – “шароварщина”, об”ємне меню і якийсь малоусміхнений персонал (можливо тому, що саме того разу якась групка приїжджих троглодитиків змусила усю їхню братію весь вечір працювати, замовивши по суті все, що можна було замовити) Ціни – доступно-провінційні. Інший кафе-ресторан розмістився якраз “під” костелом-коллегіумом: дизайн невибагливий, але меню хороше, як і ціни. Ще помітили кілька наливайок – але туди наш шлях не лежав. Є декілька точок, в яких торгують сувенірами (як правило вивіски польською мовою або ж продубльовані нею) ну і – магазин, супермаркетик (бо невеликий), ринок. Також місто хоч і не велике, проте досить сильно видовжене вздовж дороги – відстані за київськими мірками незначні, але якщо обмаль часу то є сенс користатись маршрутками, які десь раз в півгодини пронизують місто наскрізь по трасі))
Фото околиць Кременця!
Резюме. Оглянути: руїни фортеці, колегіум-костел, кілька церков та кам”яниць, козацький цвинтар, навколишні гірські пейзажі. Добирання – маршрутками з Тернополя чи Дубно. Харчування – декілька пристойних закладів (далеко не всі). Проживання - готелі у Кременці (біля автовокзалу, напркилад)